Проходит время, наше горе
Слезами горькими не смыть.
Они струятся поневоле,
Их не смахнуть, не иссушить.
Ушла от нас сестричка наша,
Когда случилась с ней беда.
Она была из всех нас краше
И будешь в памяти всегда.
Её все помнят: внуки, дети,
Всегда пред ними лик её.
Она из тех людей на свете,
Кто чадо любит всё своё.
Нас всех сестёр было четыре,
Детей своих родителей.
Но досмотреть их в этом мире
Ведь выпало на долю ей.
Она ведь всех всегда любила,
Все отдала своей семье.
Детей своих сама растила,
Осознавая всё вполне.
Но не понять нам Божью волю,
Кто бы осмыслить это смог?
Ведь давши ей такую долю,
Забрал её Великий Бог.
Он наш Творец, Господь, Владыка
И Он ведь знает, кто как жил.
Своею милостью великой
Грехи Он Сыном искупил.
Простил её Христос Спаситель,
Забрал к Себе, исполнив слово.
Сам приготовил ей обитель
И жизнь у Царского Престола.
Исполнил Он её надежду,
Сам на руках Своих понёс,
Одевши в белые одежды,
Туда, где больше нет уж слёз.
Туда, где радуги сиянье,
Где пенье Ангелов Святых,
Престола Божьего блистанье
С источником живой воды
Теперь она на небе, дома
И, настрадавшись здесь сполна,
Послужит Господу у Трона,
Такая честь не всем дана.
Изведав боль и муки ада,
Перетерпев такой кошмар,
Получит Высшую награду-
Другую жизнь, Господний дар.
Та жизнь Божественна, прекрасна.
Сам Бог – Святое Совершенство.
Её проблемы там угасли,
Осталось вечное блаженство.
Не надо плакать, вытрем слёзы,
Она живёт на небесах.
На небеса ушли и грёзы
О лучшей жизни на устах.
Ведь тот, кто там, его жизнь вечна,
А нам осталось много ль, мало?
Жизнь на Земле не бесконечна,
Живем, преодолев усталость.
Доверившись всецело Богу,
Подумать надо, как нам быть.
Реки, бурлящие пороги
Сумеем ли мы переплыть.
Хоть жизнь земная быстротечна,
Даст Бог, не скоро будем там;
Там, где родного человечка
Увидеть Он позволит нам.
За то теперь мы Бога славим,
Что Он нам дал земную жизнь.
Подумать надо, что оставим
Потомкам тем, что родились.
Чтоб стало нашим им залогом:
“На вас ведь нет чужой вины”,
Той, за которую пред Богом
В ответе те, кем рождены.
Дай Бог попасть нам в своё время
Туда, где Он, где Отчий дом,
Чтобы взирать на эту Землю
Счастливым Ангельским лицом.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
